Оксана Маковець,

Сіфорд, Вірджінія. США Long list

2524 твори сучасних авторів з України та зарубіжжя. До конкурсного розгляду було узято 120

ВІЧНОСТІ ТАРАС

Приходили ми з дідом до Шевченка,

Було п’ятнадцять літ тоді мені.

Стоїть величний пам’ятник донині

На Наддніпрянській тій Височині.

Тарасова Гора – в народі зветься

Це місце, де завжди буде пора

Приходить, шанувальникам Поета,

Вкраїни сина, генія пера.

– Піду, вклонюся низько цій Людині, –

Промовив дід мій, рвучко шапку зняв.

Йшов тихо, був сумний, а по сходині

Він міряв час, що в далеч відлітав.

Пройшли роки. Відгомоніли днини.

Немає діда вже давно мого.

Пішли ми з сином на оті стежини

Де ростуть верби і шумить Дніпро.

«Реве та стогне» красень наш, Славутич.

Тут вічності Тарас - пророк сього вже дня.

Ідуть і йтимуть люди на ці кручі,

Вклонитись пам’яті Поета-Кобзаря.

http://zeitglas.io.ua/s946649/iii-y_mijnarodniy_poetichniy_konkurs_chatu_v_stolittyah_chernecha_gora

Про творчий доробок Оксани Маковець пишуть визнані вчені - літературознавці, письменники, критики, серед яких Ірина Дибко-Филипчак (США), рецензії якої вражають глибоким зрозумінням всіх тонкощів людської душі й детальним аналізом Оксаниних поезій, есеїв та оповідань. Науковий співробітник Української Академії Наук ім.Т.Г.Шевченка Ольга Камінчук прирівняла творчість Оксани Маковець до неокласиків, з чим погодився вчений, пан Мух з США та колишній голова Міждепартаментальної порівняльної літератури Техаського університету доктор Володимир Жила, який схвально оцінив обидві книги Оксани рецензією "Серце, повне любови", яка друкувалась у журналі "Верховина" й у тижневику "Народна Воля" (США).

Письменник Анатолій Камінчук написав: "Вона ні на кого не схожа, нікого не копіює і не повторює, бо вчилася в життя, в природи, вдивлялася в обличчя людей, пізнаючи себе і світ..."

Голос, слово і думка Оксани Маковець завжди линуть у милі й незабутні рідні краї, її серце, пише Володимир Жила, повне співчуття і любові. Вона завжди залишається вірною своєму творчому і людському покликанню разом із почуттям гордості за приналежність до своєї Батьківщини - України.

БО Ж ПАДАЮТЬ ЗОРІ...

Не можу забути, як льон цвіте в полі.
Бо цвіт отой ніжний торкнув мою долю.

Твоїми очима став цвіт льону синій
В свідомості, в серці моєму, донині.

Забути не в силі, як льон цвіте синім.
Я погляд твій ніжний довіку нестиму:

У серці своєму, у схожості сина
Ця ниточка льону, ця квіточка синя.

Не можу забути. А льон цвіте в полі.
Невже твої очі в небесному морі...

Та пам'ятю не гасне, любов не старіє.
І знову,чуттєво, щораз пломеніє.

А може в далекім, небеснім простОрі,
Ти ночі малюєш, бо ж падають зорі...

http://turka.at.ua/

Конкурс "Чарівне місто над Дніпром" 3-те місце.

http://ukrainka.org.ua/contest

http://zeitglas.io.ua/s986741/poetichniy_konkurs_odnogo_virsha_pro_lyubov_namalyuy_meni_naich

поетичний конкурс одного вірша про любов «НАМАЛЮЙ МЕНІ НІЧ»

http://gorod.dp.ua/tema/charivny_dnipro14/

http://zeitglas.io.ua/s1684912/ogolosheno_iv-y_mijnarodniy_poetichniy_konkurs_chatu_v_stolittyah_chernecha_gora

ВІТЧИЗНА КОХАНА

На серці моєму краса незрівнянна,

У ньому назавше Вітчизна кохана.

Цю трепетність щиру душа зберігає,

Котра і з роками ніде не зникає.

Зелені Карпати, де я народилась,

Співанки складати ще змалку навчилась.

Закохана в квіти, у трави шовкові,

В поля під житами, в дощі веселкові.

І лину щораз до пшеничного поля...

Не там мені жити – так склалася доля.

Але наймиліша земля, у розмаю,

Свою Україну в піснях прославляю.

Що віддаль і моря бездонні простори,

Коли пред очима далекії гори...

Хвилюють лани, там де льон голубіє,

Та хвиля Дніпрова про обрії мріє.

І де не живу – я свій Край величаю,

Молюся за нього, і вірю, бо знаю:

Здолає недолю, поправить руїни,

Велично-прекрасний Народ України!

Це літературне змагання поетів має відбуватися відповідно темі ліричного віршу

«Мій рідний край»

і полягае у художньому втіленні краси рідного села, міста України та осмислення ролі «малої батьківщини» у становленні людини.

ДНІПРОПЕТРОВСЬК

Дніпропетровськ
вторить Дніпрові.
Широке місто і ріка –
неначе пісня
в цім роздоллі
і Дух, у вишині просторів
до піднебесся аж зліта.
Відгомін степу...
Дніпр широкий
свої пороги пригорта.
І чути гомін, чути гомін
людей і міста...
Сивина
віків-років –
карби на спомин,
пороги – хвилям,
лік – літам.
Дніпропетровськ
вторить Дніпрові,
величні: місто і ріка.

ДРУЗЯМ В ДНІПРОПЕТРОВСЬК

Велике місто наддніпровське
звемо тепер Дніпропетровськом.
Всього лиш раз була тут я,
(в нім не жила рідня моя).
Але зберігся теплий спомин
про стрічі, в місті наддіпровім,
що зветься в честь ріки Дніпра.

Де ж віднайти такі слова,
щоб донесли всі почування,
мої сердечні привітання
всім друзям, що коло Дніпра
досі живуть, а значить – творять,
співають, борються, гуторять...
Де віднайти мені слова?

Тут не померкла древня слава
ще козаків, то ж Січеславом
було, це місто нарекли.
Живуть в нім й досі Козаки
з коріння предків, мужі славні,
(жінки їх – справжні Ярославни),
тут поселились на віки.

Тепер Дніпровськ – це Нова Ера:
мости, дороги, хмародери,
(мережі всякого зв'язку...)
Найкращі школи для навчання,
і України – розцвітання
в Дніпропетровському вінку!

Нехай не меркне древня слава
тих козаків, що Січеславом
колись це місто нарекли.
Крокують сміло, в Новій Ері,
епоха відкрива їм двері,
йдуть Українці – Козаки!

Бажаю друзям і знайомим
Здоров'я, мужності. І вдома
бути господарем собі.
У ріднім місті проживати,
І Батьківщину прославляти
всім друзям зичу, далебі!

Дніпропетровці, я вклоняюсь Вам!

Дніпропетровці, я впізнала Вас,
мої Ви земляки по духу й крові.
По вірі в Бога, що єднає нас,
по правді, честі, совісті й любові.

Любов до ближніх, і поранених в борні
за кращу долю, і майбутнє Батьківщини,
Ви стали в чергу, аби кров свою здати,
бійців спасаючи від домовини.

Один – за всіх! І всі – за одного!
Тривога спільна й біль, і допомога.
По серця поклику, за покликом душі,
по зову предків і любові Бога!